Сатанівська об’єднана територіальна громада
Хмельницька область Городоцький район

Сатанів

Селище міського типу Сатанів

Назва містечка, що так лякає багатьох людей, які чують її вперше, не обов'язково має своїм коренем слово "сатана". Існує дуже багато версій, які почали висуватися ще у 18 ст. Найбільш популярні з них:

  • від римського слова «Sat an non». Археологічні знахідки (багато давньоримських монет та інших речей) дають підстави стверджувати, що місто засноване ще римлянами. За легендою, римський легіон, часів імператора Траяна, під проводом центуріона Тонілія в 105 році нашої ери, проходив на північ від Дністра. На високому березі невідомої річки полководець звернувся до своїх легіонерів «Сат ау нон?» («зупинимось, чи підемо далі»). «Сат!» — одноголосно вигукнуло стомлене військо. З тієї пори виникло тут поселення, яке назвали Сатанів.
  • від молдавського "сат" (велике село). Молдаван (волохів) в давні часи тут проживало чимало. На запитання: " Куди йдеш?", відповідали: "У Сатанову", тобто у велике село.
  • від санскритського "саті" (вічна істина). Навколо містечка з давніх давен було багато релігійних об'єктів і дохристиянських вірувань, і іудейських, що вважали себе осередком "вічної мудрості" ідо яких приходили за роз'ясненнями.
  • від готського "сау" (шелест, дзюрчання). Річка Збруч в цьому місці пливе тихо, спокійно дзюрчить, що і дало таку назву цьому краю прийдешніми готами при їх переселені;
  • від латинського "сатус" (сіяти). Землеробство було головною галуззю господарства місцевих мешканців. Вони вирощували пшеницю, жито, просо. Місцеві землероби, “сіячі” за допомогою різних систем землеробства могли забезпечити не лише гарні врожаї, але і назву поселення.

Але точну відповідь тепер уже не дізнатися, а в письмових документах перша згадка про місто Сатанів припадає аж на 1404 рік, коли польський король Владислав II Ягайло дав Петру Шафранцю Сатанів з околицями та Зіньковом, зобов'язавши його за це виставляти на королівську службу загін озброєних людей для оборони прикордонних земель. Тобто коли Сатанів уперше згадується в документах, він уже був великим містом, центром навколишнього краю і про походження назви уже не йшлося. Вже у 1436 році місто отримало Магдебурзьке право.

Багато що зникло за сотні років існування міста (його кілька разів вщент руйнували турки і татари), але навіть попри це, Сатанів є одним з найбільших на Поділлі міст по кількості історичних пам'яток.

Сатанівська фортеця

Замок в Сатанові зведено в XIV столітті, на високому березі річки Збруч. Після декількох перебудов, в XVI столітті, замок набув сучасного вигляду. У плані замок неправильний п’ятикутник, з вежами по кутах, площею 1,5 гектара. На всіх рогах були чотиристоронні оборонні вежі, що виходять за лінію мурів, з яких до нашого часу залишилося три. Башти побудовані у три яруса, нижня частина значно ширша за верхню. Мури, що з'єднували башти, були подвійні: зовнішні і внутрішні, розміщені паралельно. Внутрішні мури знаходились на валу і тому височіли над зовнішніми. Зовнішні вали від внутрішніх відокремлювалися ровами, які також були і поза мурами. Зараз збереглися лише зовнішні мури. В'їзд до замку був в наріжній башті з південної сторони. Башта не збереглася. В двадцятих роках XVIII століття, коли замком володів Адам Синявський, фортецю було реконструйовано. Відновили і міські укріплення. В ті часи місто було великим і потужним торговим центром, тут проживали купці з Греції, Вірменії, та велика єврейська громада. У замку Сатанова блоки настільки правильної форми й однакові за розмірами, що здалеку нагадують цегляну кладку.

У південно-східному розі замку на лінії внутрішніх стін збереглася кругла башта, що споруджена задовго до відомих документальних згадок про поселення. Ця башта — унікальна пам'ятка архітектури — досить рідкісний зразок мурованого будівництва часів давньої Русі-України. Її бійниці зовні дуже вузькі, а з внутрішнього боку розширюються — щоб зручніше було стріляти з лука.

Сатанівська фортеця

Синагога

Точна дата спорудження Сатанівської синагоги невідома. За однією версією, її звели 1514 року, за іншою — 1532 року. Зроблений 1992 року хімічний аналіз розчину вказує на застосування саме такого розчину при муруванні в середині XVII — на початку XVIII століття. У будь-якому разі Сатанівська синагога — одна з найдавніших у всій Східній Європі споруд такого типу. Як свідчить напис, виконаний у картуші над входом, 1754 року було проведено реконструкцію синагоги. Синагога кам'яна. Складається з прямокутного головного залу та дотичних до нього знижених приміщень. Перекрита напівциркульними склепіннями зі стрільчастими розпалубками. Стіни укріплено контрфорсами. Основним засобом художньої виразності пам'ятки є глуха аркатура аттика в ренесансному стилі, що завершує фасади. Аттик, крім того, був бойовим ярусом, мав бійниці. Підлога синагоги лежить набагато нижче від поверхні землі. Ця особливість пояснюється тим, що законами Речі Посполитої заборонялося зводити синагогу вищою за місцевий костел. 1928 року подільський дослідник Юхим Сіцінський писав, що «синагога виглядає як невеличкий замок. Вона має високі мури й міцне склепіння на вершку; дах на тому склепінню ховається за високі парапети (надмурки) з маленькими стрільницями. У стінах нижче од парапетів великі вікна з гостролукими верхами. З одного боку будинку прибудування для жіночого відділу. Завдовжки головний будинок синагоги 18 метрів, завширшки — 16 метрів». Як зазначено в «Історії української архітектури» (Київ, 2003), «для синагоги в Сатанові характерне поєднання елементів двох стилів: стрілчаста форма перемичок великих вікон центрального об'єму свідчить про відгомін готики, а оздоблення аттика глухою аркатурою з півциркульних ніш є одним з ранніх прикладів застосування ренесансних мотивів». Як зазначив науковий співробітник Центру єврейського мистецтва Єрусалимського університету Борис Хаймович: «у Сатанові у разі війни кожна з громад (українська, польська, єврейська або вірменська) відповідала за свою дільницю оборони. Центром єврейської дільниці, та й усього південно-західного напрямку, була синагога, з даху якої обстрілювалися підступи до міста». Згідно з ухвалою магістрату, юдейська громада зобов'язувалася за свій рахунок утримувати на стінах оборонної синагоги гарматну батарею й припаси пороху й ядер до неї .

Сатанівська синагога

Свято-Троїцький монастир

Коли був закладений Сатанівський монастир не відомо. Відомо, що вже в 1600 р. існував. При монастирі діяв єдиний в Україні цех лірників, яких часто помилково називають жебраками. Лірники були мандрівними народними співцями, ремеслу яких довго навчалися та ремесло яких передавалося часто по спадковості. Лірники співали думи про колишню козацьку славу та пісні релігійного змісту, а також жартівливі шумки, найчастіше біля церкви та відвідували козацькі могили, на яких співали думи. В 1707 монастир став уніатським Чину святого Василія Великого. В 1793 р. після захоплення Поділля Російською Імперією, монастир знову став православним. Один з уніатських ігуменів — о. Модест Сільницький, який управляв монастирем, почав писати з 1770 р. літопис монастиря, який його наступники продовжували писати до 1793 р. Літопис написаний польською, знаходився в бібліотеці Оссолінських у Львові. Біля підніжжя гори, на якій стоїть монастир, знаходилася дерев'яна церква, яка була розібрана в 1744 р., тому що була вже ветха. На куполі був зазначений 1600 р. Після неї залишилися печери, видовбані в скалі. 1899 року Сатанівський Свято-Троїцький монастир із чоловічого було перетворено на жіночий. Троїцька церква датується першою чвертю XVII століття. У XIX столітті прибудовано бабинець. 1774 року на південній стіні церкви встановили сонячний годинник. На відміну від годинників в Ужгороді та Меджибожі циферблат тут не намалювали, а вирізьбили на кам'яній плиті. Він має овальну форму з цифрами 5 — 12 — 7 і V — XII — VII. В центрі його розміщено алегоричне зображення сонця у вигляді людського обличчя. Плиту до стіни церкви прикріплено під спеціально зробленим карнизом із ліпним дашком. Стрижень-гномон не зберігся: коли 1930 року цей годинник фотографував мистецтвознавець Павло Жолтовський, гномона вже не було. В інтер'єрі пам'ятки збереглися залишки темперного розпису XVIII століття. П'яти підпружних арок підкреслено профілізацією. У північній частині церкви влаштовано підвал. Келії із дзвіницею датуються дослідниками першою чверттю XVII століття. Келії кам'яні, прямокутні в плані. Дзвіниця у вигляді надбрамної башти розмістилася в центрі об'єму келій. Вона квадратна в плані, має три яруси. Перший ярус — це наскрізний прохід, перекритий напівциркульним із розпалубками склепінням. На другий ярус ведуть сходи, влаштовані в товщі стіни коридору. Перекриття двох верхніх ярусів не збереглися. Третій ярус у XVIII столітті завершено профільованим карнизом із сегментними зламами в стилі бароко. В'їзна брама датується XVIII століттям. Її збудовано в стилі бароко. Брама цього періоду була кам'яною, потинькованою, двоярусною. До брами з боку монастирського двору примикала прибудова, прямокутна в плані, на високому цоколі, перекрита двосхилим дахом. Аналогічно до дзвіниці, стіна проїзду поярусно декорована пілястрами та профільованими карнизами. Другий ярус завершувався фронтоном профілю, близького до встановленого на Троїцькій церкві.

Свято-троїцький монастир

В’їзні ворота

Міська брама розташувалася в південній частині Сатанова, неподалік від місця злиття річки Збруч і невеликої річки Шандрова, в межах пологої лівобережної смуги. Браму закладено в XV столітті на місці давнього південного в'їзду в Сатанів. У XVI столітті браму перебудували. Вона влилася в загальну систему оборонних мурів міста, з'єднавшись із Сатанівським замком. У другій половині XVII століття браму було пошкоджено. 1724 року її відновили, при цьому надбудували зубчастий декоративний парапет на білокам'яних консолях. Брама кам'яна, квадратна в плані. Товщина зовнішніх стін становить 2,2 м. Проїзд, завширшки 6,8 м, перекрито кам'яним коробовим склепінням. Решта між'ярусних перекриттів плоскі по балках. Сполучення між першим і другим ярусами забезпечують сходи в стіні. У східному приміщенні першого ярусу кам'яні сходи ведуть у підвал, який згодом було засипано (тепер частково розчищений). Перший і другий яруси мають бійниці зі щоками, що розширюються в обидва боки, та прямокутним світловим отвором. Другий ярус освітлюється великими віконними прорізами з білокам'яними наличниками пізнього ренесансного характеру. Портал проїзду з напільного боку разом із декором над ним до рівня третього ярусу утворюють складну композицію у бароковому стилі. Над карнизом порталу встановлено щит із гербом. На картуші та фризі антаблемента є латинський текст і дата «1724».

Напис засвідчує: «Адам Миколай Сенявський із Гранова, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий поводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки раз захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Оттоманській Порті загородити дорогу до Польщі, щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарину протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли цю твердиню закрито перед ворогами. Одному тільки Богові, Королеві і Батьківщині віддаватиме свої ключі. Року Божого 1724».

В'їзні ворота

Монумент "Скорботний Ісус"

Це найдавніший в Україні пам’ятник, пов’язаний із Визвольною війною на чолі з Богданом Хмельницьким. У вересні 1653 року козацьке військо підійшло до стін Сатанова. Хоча місто оточували потужні мури – штурму не було. Городяни самі відчинили ворота. Не побажав здатися лише гарнізон Сатанівського замку. Але сили були надто нерівними. Часи тоді були суворі. Обидві сторони гуманізмом не вирізнялися, і полонених, традиційно, не брали. Всю залогу замку разом із мирними мешканцями, що ховалися за його мурами (поляками, євреями та українцями-уніатами), було винищено вщент. Незабаром військова фортуна повернулася спиною до Богдана, і в Сатанів увійшли жовніри вже коронного гетьмана Мартина Калиновського. За підтримку городянами повстанців стратили кожного десятого, незважаючи на стать і вік. На спомин про врятування Сатанова від бунтівників та на згадку про жертви вчиненої козаками різанини пан Мартин Калиновський наказав побудувати пам’ятник. Під час його відкриття пан Калиновський нібито сказав городянам: «Дивіться, навіть сам Господь зажурився, побачивши вашу зраду королеві».

Єврейське кладовище

Єврейський цвинтар у Сатанові розташувався за межами містечка, приблизно в 500 метрах від міської брами, на високому клиноподібному пагорбі, який височіє над Збручем і тягнеться уздовж дороги на Кам'янець-Подільський. Цвинтар витягнувся майже на 0,5 кілометра з півночі на південь, ширина його близько 200 метрів. Збереглися лише фрагменти кам'яної стіни, що колись оточувала цвинтар. За датами поховань чітко виділяються дві дільниці: стара, де є близько 500 надгробків XVI–XIX століть, і нова дільниця, відділена від старої переліском. Тут близько 3000 надгробків кінця XIX — XX століття. Найстаріший із п'яти виявлених надгробків XVI століття — часу утворення єврейської громади Сатанова — датовано 1576 роком. Найранніші пам'ятники — це прямокутні стели без декору. Надгробки першої половини XVII століття, як і пам'ятники XVI століття, розташовані компактно. Деякі з них дослідники виявили під шаром дерну, який забезпечив краще збереження пам'ятників. Фасади ретельно оброблених стел розділено на дві частини: вгорі розміщено символічний образ, внизу — епітафію. У декорі пам'яток дослідники зафіксували декілька видів образотворчих мотивів: дерево з плодами, виноградні грона, риби з левиними головами, гірлянди. На стелі 1638 року зображено жест благословення піднятими руками з особливим чином складеними пальцями (так зване «благословення коганім»). Це одне з найраніших таких зображень у Східній Європі. Під цим каменем поховано юнака з роду первосвящеників. Нова частина цвинтаря — це одноманітні ряди невисоких надгробків із напівкруглими завершеннями. Плоскі рельєфи, зроблені за трафаретом, зберігають сліди фарбування. На чоловічих надгробках зображено, як правило, лева, що лежить, а на жіночих — птаха та менору з п'ятьма ріжками. Проте і в цій частині цвинтаря трапляються оригінальні мотиви в оформленні пам'ятників. Так, на пам'ятнику, встановленому на могилі людини на прізвище Елефант, висічено слона. Це рідкісний для пізньої епохи приклад дотримання старовинної традиції супроводжувати ім'я покійного зображенням відповідної йому тварини. На нову дільницю цвинтаря перенесли останки євреїв Сатанова, що загинули в роки Другої світової війни. За межами цвинтаря розташувалася братська могила членів громади, які померли під час епідемій.

Єврейське кладовище

Cатанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

1921 року в містечку Сатанів відкрили початкову, а 1926 року — семирічну школи. 1937 року споруджено приміщення для середньої школи. У 1940/41 навчальному році в селищі діяли середня, неповна середня та початкова школи, в яких здобували освіту 970 учнів і працювало 37 учителів. Після визволення Сатанова з-під німецько-нацистської окупації відновила роботу середня школа. У лютому 1965 року постановою Ради Міністрів Української РСР Сатанівській середній школі надали ім'я Героя Радянського Союзу Павла Макарова, що загинув при звільненні Сатанова. У 1969/70 навчальному році в середній школі навчалося 742 учні, працювало 50 учителів, шість з яких було нагороджено значком «Відмінник народної освіти». Шкільна бібліотека на той час налічувала близько 14 тисяч книжок. У селищі також працювала вечірня середня школа.

Cатанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів